Історико-правовий часопис

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБЛИВОСТЕЙ КЕРІВНИХ ПРИНЦИПІВ ДЛЯ ШУКАЧІВ ПРИТУЛКУ ТА ЇХ ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ В ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

Світлана Євгенівна Булавіна, Алла Миколаївна Гороть — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний правовий аналіз інституту права притулку та особливостей правового статусу шукачів притулку в сучасному міжнародному праві й законодавстві України. Розкрито еволюцію міжнародних стандартів захисту прав людини у контексті глобалізаційних процесів та післявоєнного розвитку міжнародного співтовариства, зокрема в межах діяльності Організації Об’єднаних Націй і формування Міжнародного Білля про права людини. Обґрунтовано самостійний характер права притулку як інституту міжнародного права, відмінного від інституту біженства, та наголошено на відсутності універсального конвенційного регулювання статусу шукача притулку. Проаналізовано співвідношення права особи шукати притулок і суверенного права держав визначати порядок та умови його надання, що зумовлює існування прогалин у захисті прав шукачів притулку на етапі розгляду заяви. Особливу увагу приділено мінімальному міжнародно-правовому стандарту поводження з шукачами притулку, сформованому на основі договірних і звичаєвих норм міжнародного права, та керівним принципам міжнародного права притулку, зокрема принципам невидачі, конфіденційності, доступу до процедури захисту, єдності сім’ї, незастосування кримінальних санкцій і права на інформацію. Досліджено особливості імплементації зазначених принципів у законодавство України, встановлено, що національна правова система загалом відповідає міжнародним стандартам і забезпечує шукачам притулку тимчасовий правовий статус та базові гарантії захисту. Зазначається також, що досить часто шукачів притулку асоціюють із біженцями, правовий статус яких врегульований міжнародним і національним правом держав, але як свідчить аналіз «шукач притулку» є особливим правовим станом особи, який характеризується відмінністю як власне від статусу біженця, так і від загального правового статусу людини в міжнародному праві. Зроблено висновок про необхідність подальшого вдосконалення національного законодавства у сфері притулку з метою посилення ефективності захисту прав і свобод шукачів притулку відповідно до міжнародно-правових зобов’язань України.

ЗНАЧЕННЯ ІСТОРІЇ В ЕВОЛЮЦІЇ ПРАВОВИХ СИСТЕМ У СВІТІ

Вікторія Василівна Грицько, Віта Федорівна Котубей — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Історія та право тісно пов›язані, оскільки право є продуктом історії та інструментом її формування. Історія надає контекст для розуміння того, як і чому створювалися закони, тоді як право відображає соціальні, політичні та економічні умови минулого та сьогодення. Цей зв›язок очевидний у тому, як історичні прецеденти та еволюція правової думки впливають на сучасні правові принципи, судові рішення та загальну правову систему. Право – це давній термін, і з часом, коли суспільство розвивалося, нам потрібен був закон для його регулювання. Але тоді виникає питання, звідки походять ці закони. Щоб отримати відповідь на це питання, нам потрібно вивчити історичний контекст нашого суспільства, щоб отримати цінну інформацію про еволюцію правових систем та способи, якими вони формують наше суспільство. Ця дослідницька робота надає інформацію про те, як історія та право взаємопов›язані, а також про розвиток права через різні історичні події та явища, що відбувалися по всьому світу, що зрештою призвели до кардинальних змін та, як наслідок, до виникнення таких ідей, як рівність, братерство, свобода, соціальна справедливість, демократія, права людини та гуманітарне право, трудове право та промислові дії тощо. Вона надає інформацію про те, що історія та право є відображенням одне одного, і неможливо зрозуміти право та правові тенденції будь-якого періоду, не вивчаючи та не розуміючи реальної історії цього періоду. Сучасне життя, тенденції та погляди спричиняють зміни в законах, а закони спричиняють зміни в повсякденному житті. Життя, право та історія є відображеннями одне одного. Право є дзеркалом життя, а життя є дзеркалом історії. Не можна відокремити це право від життя та історії. Неможливо зрозуміти право та правові тенденції будь-якого періоду, не вивчаючи та не розуміючи реальної історії життя протягом цього періоду. Таким чином, у цій роботі ми обговоримо зв›язок між правом та історією, його значення, а також це допоможе нам дізнатися про філософію різних мислителів щодо визначень права та історії та їх значення для нашого суспільства.

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ КЛЕМЕНСА ФОН МЕТТЕРНІХА – АВСТРІЙСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ДІЯЧА ТА ДИПЛОМАТА ХІХ СТОЛІТТЯ

Михайло Михайлович Яцишин — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто основні аспекти політико-правової та дипломатичної діяльності австрійського державного діяча Клеменса фон Меттерніха. Охарактеризовано засадничі правові погляди та принципи Меттерніха, та на підставі цього зроблено висновок, що вони були тісно пов’язані з його політичною філософією консерватизму та прагненням зберегти традиційний монархічний лад у Європі після потрясінь Французької революції та Наполеонівських війн. Проаналізовано основні етапи вивчення постаті Меттерніха та його діяльності через призму тогочасних історичних політичних процесів, виявлено домінантні підходи та тенденції сучасних досліджень в історіографії щодо політико-правової діяльності Клеменса фон Меттерніха. В історіографії дослідження окресленої теми виділено головні аспекти на напрями, зокрема, це класична історіографія XIX століття, традиційна історіографія XX століття, ревізіоністська хвиля другої половини XX ст., сучасна історіографія представлена новітніми дослідженнями (кінець XX – XXI ст.). Охарактеризовано основні напрями сучасних досліджень та підходів до вивчення постаті Меттерніха як видатного політичного діяча та дипломата Австрії ХІХ століття. Зроблено висновок про те, що еволюція історіографії Меттерніха свідчить про перехід від політичної моралізації до аналітичного розуміння його політичної ролі. Розглянуто ключову роль Клеменс Венцеля фон Меттерніха в організації та роботі Віденського конгресу (1814–1815 рр.), який мав на меті відновлення політичного порядку в Європі після поразки Наполеона. Зроблено висновок, що роль Меттерніха у Віденському конгресі була вирішальною, оскільки він став архітектором післянаполеонівської Європи, створивши політичний порядок, що забезпечив відносний мир на континенті майже на сорок років. Підсумовано, що Клеменс Меттерніх вже з перших років своєї політичної діяльності зарекомендував себе як вмілий і далекоглядний дипломат, а найбільших успіхів Меттерніх досяг саме у зовнішній політиці, це було його покликання і вершина дипломатичної кар’єри.

ДИСЦИПЛІНАРНІ СТЯГНЕННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ АДВОКАТОМ ЕТИЧНИХ НОРМ У МЕЖАХ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ: СУЧАСНИЙ СТАН І НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Юрій Миколайович Басюк — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У ході дослідження було встановлено, що дисциплінарні стягнення відіграють важливу роль у процесі здійснення адвокатської діяльності. Очевидна актуальність такої тематики пояснюється не лише необхідністю застосовувати покарання до адвокатів, які допустили дисциплінарні проступки, а, водночас, і попереджати вчинення таких дисциплінарних проступків іншими адвокатами з метою мінімізації шкоди, яка можу бути завдана авторитету адвокатури у суспільстві. Система дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватись до адвокатів, має визначальне значення задля дотримання максимально можливого балансу між дисциплінарним проступком адвоката та його обов’язок зазнати певних негативних наслідків за вчинення такого проступку, що має невідворотно відбуватися в рамках законності, співмірності та справедливості. Така система не може бути статичною, але її реформування та розширення має стати результатом методичної спільної роботи адвокатської спільноти, законодавця та науковців. Особливо гостро питання детального аналізу дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до адвокатів, що передбачені чинним законодавством України, постає в сучасних умовах, коли дисциплінарні проступки та обставини, за яких вони вчиняються, стають більш складними та глибокими. Як наслідок – наявний перелік дисциплінарних стягнень не завжди може забезпечити мету дисциплінарного провадження стосовно адвоката. Вказане спричинило підвищену увагу до обставин, за яких адвокат вчиняє той чи інший дисциплінарний проступок. Відсутність дисциплінарного стягнення, яке повною мірою відповідатиме тому чи іншому дисциплінарному проступку адвоката має багатоступеневі і різновекторні наслідки, які однозначно є негативними і для адвоката, і для адвокатури загалом. Наявність явної прогалини між попередженням та зупиненням права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року як дисциплінарними стягненнями вимагає сьогодні широкоформатного та комплексного підходу, який зможе заповнити вказаний проміжок з посиленням авторитету адвокатури у суспільстві та зі збереженням автономності адвокатури як незалежного та самоврядного інституту.

ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ УКЛАДЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ДОГОВОРІВ У ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Максим Вікторович Мохнюк — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються правові механізми укладення електронних договорів у цифровому середовищі в контексті стрімкого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) та цифрової трансформації приватноправових відносин. Обґрунтовується, що перехід від паперової форми договорів до електронної не є суто технічною зміною, а змінює саму модель договірного регулювання, ставлячи під сумнів традиційні уявлення про форму правочину, ідентифікацію сторін, момент укладення договору та доказову силу документа. На основі аналізу українського законодавства, права ЄС і окремих зарубіжних підходів розкривається правова природа електронного договору як різновиду письмової форми правочину, що укладається за допомогою ІКТ. Виокремлено основні етапи механізму укладення електронного договору: формування оферти, акцепт, автентифікація сторін, фіксація змісту договору, збереження та захист доказів правочину. Окрему увагу приділено моделям реалізації електронної згоди («clickwrap», «browsewrap»), ролі електронного підпису та кваліфікованого електронного підпису, а також блокчейн-рішенням і смарт-контрактам як інноваційним інструментам автоматизованого виконання зобов’язань. Проаналізовано функціонування платформ електронного документообігу та підписання договорів (зокрема міжнародних сервісів і українських систем), їх значення для транскордонного визнання електронних правочинів та інтеграції України до цифрового ринку ЄС. Окреслено ключові проблеми правового регулювання: фрагментарність нормативної бази, відсутність спеціальних норм щодо смарт- контрактів, недостатній розвиток онлайн-механізмів вирішення спорів (ODR), потреба в гармонізації із Регламентом eIDAS та його оновленнями. Запропоновано напрями вдосконалення законодавства України у сфері електронних договорів, зокрема розширення інструментів електронної ідентифікації, нормативну підтримку ODR-платформ та закріплення можливості вільного вибору сторонами способу електронного підписання договорів. Робиться висновок, що ефективний правовий механізм укладення електронних договорів є необхідною умовою розвитку цифрової економіки, забезпечення правової визначеності та захисту прав учасників електронних правочинів.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРІВ ОНЛАЙН-ТРЕНУВАНЬ У ЕЛЕКТРОННІЙ ФОРМІ

Олена Володимирівна Пак — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз правових аспектів укладення договорів онлайн- тренувань в електронній формі як сучасного різновиду договорів про надання послуг у цифровому середовищі. Розкрито правову природу таких правовідносин, визначено особливості статусу замовника, виконавця та цифрової платформи з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, Законів України «Про електронну комерцію», «Про електронні довірчі послуги» та інших нормативних актів. Окрему увагу приділено механізмам волевиявлення сторін у цифровому форматі: реєстрації на платформі, електронним позначкам-згодам, одноразовим ідентифікаторам та використанню електронних підписів. Проаналізовано способи фіксації факту укладення та виконання договору, зокрема лог-файли, електронні транзакції, історію доступів та цифрові записи тренувальних сесій. Досліджено істотні умови договору онлайн-тренування, включаючи предмет послуги, порядок оплати, розклад, технічні вимоги, правила повернення коштів та межі відповідальності сторін. Окреслено ключові правові ризики: неналежну ідентифікацію користувача, застосування ненадійних електронних підписів, технічні збої, порушення обов’язку інформування та проблеми захисту персональних і чутливих даних. На основі аналізу європейських стандартів, зокрема GDPR та Директиви 2019/770/ЄС, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства: унормування дефініції «онлайн-тренування», уточнення правил ідентифікації, удосконалення вимог до цифрових доказів та посилення гарантій споживачів. Результати дослідження мають практичне значення для тренерів, цифрових платформ, юристів і користувачів, сприяючи підвищенню правової визначеності та безпеки електронних правочинів у сфері тренувальних послуг.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ У АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Ірина Олександрівна Федоришина, Юрій Петрович Крисюк — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються особливості функціонування інституту адміністративної відповідальності в цілому та застосування системи адміністративних стягнень зокрема в адміністративно-юрисдикційній діяльності. Зазначено, що застосування адміністративних стягнень відбувається в межах адміністративно-юрисдикційної діяльності уповноважених органів. Наголошено, що під адміністративно-юрисдикційною діяльністю слід розуміти врегульовану нормами права діяльність компетентних суб’єктів щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, ухвалення по них постанов і притягнення винних до відповідальності. Суб’єктами такої діяльності виступають органи публічної влади. Акцентовано на тому, що загальною рисою всіх адміністративних стягнень є їх одночасно репресивний, вихов- ний і превентивний характер. Відзначено, що система адміністративних стягнень України є динамічною та зазнавала змін з урахуванням суспільних потреб. На даний час в Україні триває активна робота з оновлення законодавства про адміністративну відповідальність. Розроблено новий проєкт Кодексу України про адміністративні проступки, який покликаний замінити застарілий КУпАП і врахувати сучасні реалії та європейські стандарти. Очікується, що новий кодекс спростить і осучаснить процедури притягнення до адміністративної відповідальності, усуне наявні колізії та прогалини, а також посилить захист прав учасників провадження. Також у статті розкрито зміст поняття презумпції невинуватості, який з-поміж іншого передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу. Зроблено висновок, що адміністративно-юрисдикційна діяльність щодо застосування адміністративних стягнень характеризується комплексом особливостей нормативного і практичного характеру. Ефективність застосування адміністративних стягнень залежить від чіткості законодавства та дотримання процедурних гарантій.

КРИМІНОЛОГІЧНІ МОДЕЛІ ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВУ В МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ З УРАХУВАННЯМ КОРУПЦІЙНИХ ДЕТЕРМІНАНТ

Зоряна Валентинівна Зарадюк — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз кримінологічних моделей запобігання насильству, що застосовуються у міжнародній практиці, з урахуванням впливу корупційних детермінант на їхню ефективність. Обґрунтовано, що насильство та корупція є взаємопов’язаними соціальними явищами, які здатні взаємно підсилювати одне одного. Розглянуто світові моделі запобігання насильству – ситуаційні, соціально-контрольні, відновні та ризик-орієнтовані. Зокрема, основна ідея ситуаційного запобігання полягає в тому, що злочин часто є наслідком наявності сприятливих можливостей, а не лише внутрішньої схильності особи до протиправних дій. Впровадження ситуаційної моделі запобігання насильству в українське законодавство є перспективним напрямом, однак потребує комплексного підходу та врахування національних інституційних умов. Автор зазначає, що міжнародний досвід упровадження моделі соціального контролю засвідчує, що її ефективність залежить від поєднання формальних інституційних механізмів контролю, активної участі громади та високого рівня довіри до правоохоронних органів. Для України впровадження цієї моделі може стати дієвим доповненням до класичних кримінологічних підходів, особливо в умовах воєнних викликів та підвищеного рівня соціальної напруги. Відновна модель є частиною більш широкого комплексу кримінологічних стратегій запобігання насильству, сприяє виявленню соціальних причин правопорушень і спрямовує процес правосуддя на відновлення, а не лише на покарання. Згідно з ризик-орієнтованою моделлю, програми втручання ефективніші, коли: оцінюється рівень ризику індивідуального правопорушника, визначаються конкретні криміногенні потреби, на які варто впливати, а обрана стратегія відповідає характеристикам особи. Такий підхід дозволяє оптимально спрямовувати ресурси на тих, хто має найвищий ризик рецидиву та пристосовувати профілактичні заходи. Автор дійшла висновку, що впровадження кримінологічних та антикорупційних стратегій у національні програми профілактики насильства забезпечує більш системний, прозорий і доказовий підхід до запобігання злочинам, підвищує ефективність використання ресурсів і зміцнює довіру суспільства до державних установ.

СУЧАСНА ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ У СФЕРІ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ І ПРОБАЦІЇ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

Олександр Григорович Колб, Вікторія Вікторівна Кондратішина — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті з’ясовано зміст, суть і спрямованість сучасної державної політики у сфері виконання покарань і пробації України, а також визначено основні проблеми, що потребують вирішення на всіх рівнях (законодавчому, правоохоронному, доктринальному, ін.) Зокрема, встановлено невідповідність підзаконних нормативно-правових актів змісту законодавчих джерел, які регулюють процес виконання-відбування покарання в нашій державі, а саме: якщо у чинному Кримінально-виконавчому кодексі закріплено доктринальні положення, що стосуються державної політики у сфері виконання та пробації України (ч. 1 ст.11), то у сучасних програмах (Концепції, Стратегії, т.ін.), схвалених Кабінетом Міністрів України, мова ведеться про «пенітенціарну» політику, систему тощо. Доведено у зв’язку з цим, що такий підхід пов’язаний з нерозумінням суб’єктами законодавчої ініціативи (ст. 93 Конституції України), правозастосування та ученими різниці між державною політикою у сфері виконання покарань і пробації та пенітенціарною політикою, яка є суттєвою, а тому підміна цих понять на правовому рівні процес виконання-відбування приводить до беззмістовності та схоластичності реформ, які здійснюються у цій галузі спеціальних відносин, а також до марнотратства та неефективного використання коштів Державного бюджету України, які є вкрай необхідними для вирішення інших, більш важливих і невідкладних завдань в умовах воєнного стану. Виходячи з отриманих результатів проведеного дослідження, визначено основні проблемні питання, що потребують реалізації у сенсі предмета даного наукового пошуку, до яких віднесено наступні із них: вишукування додаткових фінансових джерел, що стосуються забезпечення процесу виконання-відбування покарань; добір на службу (роботу) в органи та установи виконання покарань якісно відмінного від теперішнього персоналу; приведення умов тримання засуджених та ув’язнених під варту до Європейських стандартів тощо. Доведено також, що у тій критичній ситуації, у якій на сьогодні опинилась сфера виконання покарань і пробації України, практично неможливо обійтися без використання потенційних можливостей суспільства, громадських організацій та інших учасників кримінально-виконавчої діяльності, включаючи й тих, що на підставі закону здійснюють контрольно-наглядові функції щодо органів і установ виконання покарань (держаудиту, прокуратури, Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, ін.).

ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ, ПРОДОВЖЕННЯ ЙОГО СТРОКІВ

Олександр Вікторович Крикунов, Олена Ігорівна Назарук — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У практиці ЄСПЛ неодноразово наголошувалося на тому, що судове провадження щодо тримання особи під вартою повинно бути змагальним і завжди забезпечувати рівність сторін. Використання судової процедури, яка відповідає вимогам справедливості і заснована на конституційних засадах рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, права на захист, є передумовою прийняття законних та обґрунтованих судових рішень про обмеження права на свободу. Порядок розгляду клопотання про застосування, продовження строку тримання під вартою передбачає участь обох сторін, дослідження доказів, представлених сторонами. Під час розгляду клопотання про застосування тримання під вартою слідчий суддя, суд зобов’язаний перевірити надані сторонами докази і встановити: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) ризики порушення обов’язків підозрюваним, обвинуваченим; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів. Якщо всі ці обставини буде встановлено, то суд повинен задовольнити клопотання і призначити особі тримання під вартою на строк до 60 днів, як правило, призначаючи ще й заставу як альтернативний запобіжний захід. Якщо хоча б однієї із наведених обставин прокурор не зможе довести, то cуд може повністю відмовити у задоволенні клопотання або може призначити більш м’який запобіжний захід а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов’язки, передбачені у ч. 5 ст. 194 КПК. Застосування тримання під вартою, його продовження потребує винесення відповідної ухвали щодо кожної підозрюваної, обвинуваченої особи. Виходячи з правових позицій ЄСПЛ, неналежне мотивування рішень про застосування або продовження строків тримання під вартою є системною проблемою, яка призводить до порушення п. 3 ст. 5 ЄКПЛ 1950 р. Зобов’язання наводити у судових ухвалах конкретні факти, що підтверджують ризики порушення обов’язків підозрюваним, обвинуваченим і вказувати процесуальне джерело інформації про них, дозволяє індивідуалізувати і обґрунтувати рішення про тримання під вартою, його продовження.

ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНІ ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ

Юлія Анатоліївна Мороз — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті комплексно проаналізовано загальносоціальні заходи запобігання кримінальним правопорушенням у сфері оподаткування як ключовий елемент державної політики фінансової та податкової безпеки. Акцентовано, що податкові кримінальні правопорушення є наслідком складної взаємодії економічних, правових та соціально-психологічних чинників, а тому ефективна протидія їм неможлива без системного впливу на загальні умови функціонування суспільства та економіки. Обґрунтовано, що загальносоціальні заходи формують стратегічне підґрунтя превенції, сприяючи підвищенню рівня податкової культури населення, зміцненню довіри до державних інституцій, стабілізації економічного середовища та створенню умов, у яких ухилення від сплати податків стає економічно невигідним і соціально неприйнятним. Наголошено, що загальносоціальні заходи запобігання кримінальним правопорушенням у сфері оподаткування слід розуміти як цілісну кримінологічну систему взаємопов’язаних економічних, правових, організаційно-інституційних, соціально-виховних механізмів, спрямованих на зниження рівня криміногенності у сфері оподаткування, забезпечення фінансової стабільності та податкової безпеки держави. Їх реалізація має комплексний характер і спрямовується на формування соціального середовища, у якому сумлінна сплата податків і доброчесне підприємництво є соціально схвалюваними моделями поведінки. Зроблено висновок, що ефективність системи запобігання податковим кримінальним правопорушенням залежить від узгодженості загальносоціальних заходів із спеціально-кримінологічними та кримінально-правовими інструментами. Доведено, що в умовах реформування податкової системи України пріоритетним завданням є розвиток комплексної превентивної політики, заснованої на поєднанні економічних стимулів, якісного законодавства, культурно-освітньої роботи та інституційної спроможності держави.

ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ РОСЛИН У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ: ДОСВІД ЄС

Андрій Вікторович Духневич, Наталія Володимирівна Карпінська — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена комплексному теоретико-правовому аналізу системи правового захисту рослин в Європейському Союзі в контексті переходу від класичної, переважно ризик-орієнтованої моделі регулювання до цілісної, заснованої на сталому розвитку, біорізноманітті та продовольчій безпеці. Означене дослідження виходить з того, що правовий режим охорони рослин в ЄС формується на перетині кількох великих блоків права: права здоров’я рослин (Regulation (EU) 2016/2031), регулювання засобів захисту рослин та їх сталого використання, включно із запровадженням нової рамки для скорочення застосування пестицидів, режиму насіннєвого та розсадницького матеріалу, а також системи прав на сорти рослин і пов’язаних із ними винятків та обмежень для селекціонерів і фермерів. Метою пропонованого дослідження є реконструкція внутрішньої логіки та ієрархії інструментів правового захисту рослин в ЄС, виявлення точок перетину й конфлікту між регулюванням фітосанітарних ризиків, режимом обігу засобів захисту рослин, нормами про насіннєвий матеріал та системою охорони сортів, а також з’ясування того, наскільки ця мозаїка норм відповідає задекларованому ЄС переходу до справді сталої, справедливої та біорізноманітної продовольчої системи. Методологічно стаття поєднує формально-юридичний аналіз регламентів та директив ЄС, порівняльно-правове дослідження механізмів захисту сортів і селекційних досягнень, системно-структурний підхід до взаємодії різних «ланок» ланцюга від здоров’я рослин до прав на насіння, а також елементи телеологічного та ціннісно-орієнтованого тлумачення політичних стратегій Союзу. У розділі результатів окреслено трансформацію права охорони рослин у напрямі від вузької технічної «санітарної» парадигми до інтегрованого режиму, в якому захист рослин пов’язується із захистом ґрунтів, вод, біорізноманіття, здоров’я споживачів і правовим становищем фермерів. Показано, як нове законодавство щодо здоров’я рослин і запропонований регламент про сталий обіг засобів захисту рослин посилюють превентивний характер регулювання, водночас посилюючи політичну конфліктність навколо цілей скорочення пестицидів. Проаналізовано, як система прав на сорти рослин та доктрина «сутнісно похідних сортів» взаємодіють із селекційними технологіями та цифровою трансформацією селекції, створюючи як стимули для інновацій, так і ризики надмірної концентрації прав.

«ЗАСІБ», «СПОСІБ», «ТАКТИКА», «СТРАТЕГІЯ» ТА «СЦЕНАРІЙ» ЗАХИСТУ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ (НА ПРИКЛАДІ КЕЙСІВ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО)

Денис Сергійович Спєсівцев — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена визначенню можливих підходів до аналізу механізму захисту суб’єктивних цивільних прав, ураховуючи у тому числі специфіку їх динаміки, посередництвом категорій «засіб», «спосіб», «тактика», «стратегія» та «сценарій», що у цілому здатне забезпечити проєктування у умовах практики методик захисту таких прав та (або) здійснення наукового аналізу реальних правових ситуацій з урахуванням змінюваності юридично важливих обставин та їх впливу на ефективність відповідних механізмів. Піднята проблема аналізується посередництвом визначення співвідношення між категоріями «засіб», «спосіб», «тактика», «стратегія» та «сценарій» захисту суб’єктивних цивільних прав і водночас на прикладі кейсів щодо захисту прав на нерухоме майно. Встановлюється, що механізм захисту суб’єктивних цивільних прав, у тому числі на об’єкти нерухомого майна, не має однорідного характеру, тобто за своєю природою являє собою сукупність механізмів меншого масштабу, реалізації яких в умовах практики забезпечує протидію визначеним законом протиправним проявам у цивільно-правовій сфері. Формується висновок, що використання співвідношення між проаналізованими конструкціями, дозволяє суб’єктам правотворчості конструювати чіткі й адресні механізми захисту суб’єктивних цивільних прав з урахуванням специфіки навіть унікальних обставин правової ситуації, у якій вони підлягають застосуванню; суб’єктам правореалізації – більш ефективно планувати дії щодо захисту суб’єктивних цивільних прав, використовуючи характер співвідношення між відповідними конструкціями як аналітичну модель для визначення можливих шляхів досягнення встановлених цілей і обрання оптимальних з них у конкретних умовах; суб’єктам правозастосування – посередництвом аналізу відповідних конструкцій забезпечити ефективне застосування положень чинного матеріального та процесуального цивільного законодавства з урахуванням цільового призначення запроваджених ними конструкцій (у тому числі для протидії можливим проявам зловживання учасниками цивільних правовідносин своїм правом на захист).

ДОСТУП ДО ПРАВОСУДДЯ ЯК СКЛАДОВА ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА: УКРАЇНА, ВЕЛИКОБРИТАНІЯ, США

Антон Михайлович Демчук, Яна Іванівна Ленгер — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена порівняльно-теоретичному аналізу прав людини, верховенства права та доступу до правосуддя в Україні, Великобританії та США. Розглянуто сучасні концептуальні засади цих понять у науковій доктрині, включно з ідеями А. Дайсі, Л. Фуллера, які визначають верховенство права як систему, що забезпечує підпорядкування держави закону, юридичну визначеність та захист прав особи. Права людини розглядаються як аксіологічне ядро правової держави, а доступ до правосуддя – як інституційний та процесуальний механізм реалізації цього принципу. Окремо проаналізовано реалізацію цих засад у різних правових системах. В Україні зазначено, що конституційне закріплення прав і свобод поєднується із системними викликами: інституційною нестабільністю судової влади, надмірною тривалістю судових процедур, проблемами виконання рішень та обмеженим доступом до правової допомоги. У Великобританії акцент зроблено на формальну стабільність судової системи, вплив практики ЄСПЛ на стандарти доступу до правосуддя та проблеми, пов’язані з фінансовими та процедурними бар’єрами. В США аналізовано конституційно-судову модель, де сильний судовий контроль поєднується з нерівним соціальним доступом до правосуддя. Особливу увагу приділено практиці ЄСПЛ щодо України, що демонструє системні проблеми доступу до суду, надмірну тривалість проваджень та невиконання рішень. Розглянуто ключові справи: Ivanov v. Ukraine, Burmych and Others v. Ukraine, Volkov v. Ukraine, Merit v. Ukraine, Zubko and Others v. Ukraine, які підкреслюють необхідність інституційних реформ та забезпечення ефективного судового захисту. Додатково проаналізовано загальноєвропейські рішення (Golder v. UK, Bellet v. France, Kudła v. Poland, Burdov v. Russia) як теоретичну основу формування стандартів. На основі порівняльного аналізу зроблено висновок про універсальний характер прав людини, верховенства права та доступу до правосуддя, а також про відмінності в механізмах їх реалізації залежно від історичних, соціально-економічних та інституційних особливостей правових систем. Розділ формує підґрунтя для подальшого дослідження ефективності імплементації європейських стандартів у національні правові системи та розробки пропозицій щодо вдосконалення доступу до правосуддя в Україні.

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ КОНТРОЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНІВ

Юрій Володимирович Павлик, Сергій Володимирович Книш — Fri, 26 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розкрито поняття та правову природу контрольної функції держави як ключового елемента публічного управління, покликаного забезпечити законність, ефективність і підзвітність діяльності органів влади. Обґрунтовано, що контрольна функція держави виступає невід’ємною складовою механізму реалізації державної влади та має тісний зв’язок із правом осіб на оскарження рішень контролюючих органів. Проведено аналіз еволюції контрольної функції в історико-правовому вимірі, з обґрунтуванням тези про те, що ефективне та пропорційне здійснення державного контролю є запорукою забезпечення балансу між публічними та приватними інтересами, а також дотримання принципу верховенства права. Досліджено роль правового механізму оскарження як інструменту захисту прав і свобод суб’єктів господарювання у відносинах із контролюючими органами. Перспективи вдосконалення полягають в: уніфікації процедур контролю з єдиним ядром процесуальних гарантій; послідовному впровадженні адаптивного, ризик-орієнтованого підходу з пріоритетом превенції; забезпеченні прозорості алгоритмів і доступності ефективних засобів юридичного захисту. Саме така модель дозволяє поєднати захист публічного інтересу з реальним забезпеченням прав приватних осіб та відповідає конституційним засадам і європейським стандартам належного врядування.